Родина Тобілевичів – цвіт української нації

         Історія написання комедії

   Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору буде краще відповідати його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять тисяч. У 1890 р. комедія була поставлена на сцені.

Проблематика твору:

*Зростання ролі грошей

*Невміння людей пристосуватися до нових умов життя

*Прагнення до багатства *Злочинність

*Родинні стосунки

*Втрата духовних цінностей

ТЛУМАЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Тести

Фразеологія певного народу твориться протягом сотен років у процесі живого мовлення та рідше у творчості поетів та письменників (крилаті фрази) за внутрішніми законами мови. Вона охоплює всі найважливіші сфери життя - дає характеристику людям і предметам, ознакам та діям, явищам суспільного життя. Вивчаючи фразеологію певної мови, ми відкриваємо для себе й таємниці менталитету народу-носія, розуміємо його ставлення до певних явищ життя.

        Фразеологія прикрашає художнє мовлення, увиразнює зміст повідомлення, використовується для індивідуалізації мови героїв, створення певного історичного, національного та соціального колориту. 

       Без досконалого знання фразеологічних зворотів людину неможна назвати знавцем певної мови.

Альма-матер 

У буквальному перекладі з латини «альма-матер» означає «мати-годувальниця». У середньовіччі студенти так називали свій навчальний заклад. У ширшому значенні — це місце, де здобувають освіту та виховання.

Бабине літо

В останні ясні й теплі дні осені, які бувають в Україні наприкінці вересня — на початку жовтня, на полях та в лісах літає багато павутиння. Його плетуть дрібні павучки, які вилазять зі своїх гнізд, відчуваючи повернення нетривкого тепла. За народними віруваннями, ці павутинки пов’язані з початком жіночих робіт: прядінням, вишиванням, плетінням тощо, а тому для жінок із цього часу починалася відповідальна пора заготівлі полотна, ниток, щоб обшити всю сім’ю.

Деякі давньоукраїнські племена також вірили, що цієї чудової осінньої пори баба-яга літає в ступі і розкидає павутиння.

Невідомо, чи від казкової баби, чи від жіночих (бабських) робіт походить перша частина фразеологізму «бабине», а друга означає летюче павутиння — «літо».

Березова каша

Ще за часів Київської Русі дітей навчав грамоти дяк. Важливою подією в житті учнів і їхніх батьків було закінчення визначеного періоду навчання, яке урочисто святкували: варили великий горщик смачної каші й відносили учням. Після уроків починався веселий бенкет. Цей звичай протягом історії зазнав чималих змін, породивши в сучасній мові слово «однокашник», що означає «товариш по навчанню».

Однак не всі діти навчалися успішно. Щотижня у визначений день дяк бив березовими різками ледарів, бешкетників і неслухняних — всипав їм «березової каші».

Нині жартівливий фразеологізм «березова каша» означає покарання за провину.

Горобина ніч

Упродовж літа буває декілька буряних ночей з градом, зливою і грозою. Злива інколи настільки сильна, що виганяє горобців зі схову, і вони літають усю ніч, жалібно цвірінькаючи. Тому такі ночі називають горобиними. За народними уявленнями, в цей час нечиста сила справляє весілля. Тоді в небі лунає грім та вдаряють блискавиці: то Бог воює з нечестивцями. Різне птаство не знаходить собі місця, кричить і від страху ховається ближче до землі; несамовито реве худоба, стає страшно і людині, а тому запалюють страсні свічки. У деяких місцевостях вважали, що існує три такі ночі: перша — коли цвіте горобина, друга — коли починають цвісти ягоди, третя — коли ці ягоди зовсім достигають.

Горобців у народі також пов’язують із нечистою силою. Поширеним було повір’я, буцімто восени буває одна дуже бурхлива ніч, з громами і блискавками, коли злий дух збирає всіх горобців, насипає їх повні чвертки, тільки згортаючи долонею гірку: що в чвертці, то забирає собі, а що згорнуто, те лишається і плодиться далі. Справді, після таких ночей горобців стає менше.

Фразеологізм «горобина ніч» іноді вживають у значенні: несподівані події, які можуть привести до непередбачуваних результатів; бурхливе з’ясування стосунків.

Робота над проектом

Ми працювали НАД ЦИМ ПРОЕКТОМ натхненно і завзято.  Результатом проекту є презентація, публікація і блог.

Під час виконання таких проектів формуються вміння досягати спільної мети, розуміти партнера, усвідомлювати свою роль у групі, розв'язувати суперечності всередині мініколективу, домовлятися з іншими й відстоювати власну думку.

Представники поезії "срібного століття"

Російсьий символізм був пов’язаний з іменами З.Гіппіус, О.Блока, В.Брюсова, К.Бальмонта, А.Бєлого, В.Іванова. Їм притаманне імпресіоністичне сприйняття життя й прагнення до художнього оновлення російської поезії.
У1912 році М.Гумільов та С.Городецький проголосили появу акмеїзму. З цим напрямом було пов’язано чимало поетів: М.Кузмін, А. Ахматова, О. Мандельштам, Г. Іванов, В.Нарбут, М. Зенкевич та інші. Акмеїсти проголошували матеріальність і предметність тематики та образів, закликали до точності слова.

Одночасно з акмеїстами в боротьбу за лідерство в російській поезії вступають футуристи, які називали себе літераторами майбутнього. Футуристи оголосили війну існуванню двох світів, яке декларували символісти: реального та потойбічного. Основні дійові особи футуризму- В.Маяковський, В.Хлєбников, М.Асєєв, Д.Бурлюк, Сєвєрянин І.

Літературному процесу ХХ століття притаманне тяжіння до демократизації, до творчого самоствердження широких народних мас. З’являються “новоселянські” поети, заслугою яких є збагачення поезії фольклорно-пісенним колоритом, діалектизмами, слов’янською міфологією,метафорами. Цю групу представляють С.Єсенін, М.Клюєв, ШиряєвецьО., П.Орєшин.

Одночасно з авангардистами та “новоселянськими” поетами, поза літературними угрупованнями, творили І.Бунін, В.Ходасевич, М Цвєтаєва,Б.Пастернак, чиї поезії органічно поєднали класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури.

Чим знаменні архітектурні пам'ятки стилю Бароко ?

Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно.

Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева.

 Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. 

Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658).

 Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). 

Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.

Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Вже йшлося про те, що коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За І. Мазепи барокових рис набули споруджені іще за часів Київської Русі собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, які було відновлено за сприяння гетьмана. Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому вигляді ці храми й зберігаються нині.

 Багато храмів збудовано на гроші геть-чанів та козацької старшини. Коштом ста-годубського полковника Михайла Микла-шевського було зведено кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Сіверському, Глухові, а також у Видубиць-гому монастирі в Києві муровані трапезна з Лреображенською церквою та Георгіївська церква (1696-1701). Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732) була збудована коштом гетьмана Д. Апостола.

Яке місце в романі відіграє великий бал у сатани?

 Глава «Великий бал у сатани» є кульмінацією роману. Це вирішальний момент у розвитку характерів персонажів (Маргарита, Воланд). У цьому епізоді вирішується проблема милосердя, яка пов'язана в романі з образом Маргарити. Навіть ставши відьмою, ця героїня не втрачає найсвітліших людських якостей. Ще до балу, коли вона трощить будинок Драмлита, Маргарита бачить в одній з кімнат переляканого хлопчика і припиняє розгром. На балу героїня також проявляє великодушність. Почувши від Бегемота історію Фріди, яка вбила свою дитину тому, що їй нічим було його годувати, Маргарита запитує, що стало з тим, хто спокусив нещасну. Вона вирішує допомогти Фріду - позбавити її від вічної тортури. І після балу виконує свою обіцянку.

    Глава починається з підготовки Маргарити до балу, де вона повинна бути королевою. Її омивають кров'ю, рожевим маслом і одягають в туфельки з пелюсток троянд. На шию одягають важкий медальйон із зображенням пуделя: «Це прикраса надзвичайно обтяжило королеву. Ланцюг зараз же стала натирати шию, зображення тягнуло її зігнутися ». Маргарита тричі з'являється на балі: перший раз, щоб привітати гостей; другий, щоб вони не «відчули себе кинутими»; і в третій - при виході Воланда.

    Головними дійовими особами епізоду є Маргарита і Воланд. Однак, практично все дія сконцентрована навколо Маргарити. Дуже часто бал показується її очима: «відлітаючи, Маргарита бачила ...», «Маргарита спробувала озирнутися ...», «Маргарита перестала бачити те, що відбувається в швейцарській ...». Робота королеви виявилася нелегкою, але героїня з честю витримує всі випробування, тому що від цього залежить доля Майстра. А адже заради любові, як вже зрозуміло, вона здатна на все.

    Воланд з'являється в самому кінці балу. Він демонструє перед гостями і, в тому числі, перед королевою свою силу. Випиває з недавно живий голови Берліоза ще гарячу кров барона Мігеля, шпигуна і навушника, і його наряд перетворюється: «Зникла залатана сорочка і потоптані туфлі. Воланд виявився в якійсь чорній хламиді зі сталевою шпагою на стегні ». Таким чином, підкреслюється думка про те, що диявол живе, поки є грішники, так як саме кров'ю злочинця і напився Воланд. Невипадково тому він каже: «Я п'ю ваше здоров'я, панове!»

    Ця фраза звучить одночасно і як тост, і як прокляття. Після того як ковток зробила і Маргарита, гості розсипаються на порох ...

    Дуже допоміг Маргариті на балі Бегемот. Він підготовляв її до виходу, розважав під час нудної церемонії привітання розповідями про гріхах гостей і взагалі направляв і підбадьорював. А якби не Коров'єв, то королева ніколи не дізналася б історію Фріди. Цікаве питання, чому саме їй захотіла допомогти Маргарита? Швидше за все тому, що Маргарита порахувала Фріду винуватою лише частково, так як її злочин було скоєно з відчаю. Маргарита пошкодувала дівчину.

    В епізоді «Великий бал у сатани» Булгаковим відтворюється сучасний варіант фольклорного мотиву балу сатани, який зустрічається в багатьох сюжету (Гоголь, Фауст та інші). Час і простір під час цієї дії дуже умовні: починається бал з першим ударом годинника, а закінчується з останнім; маленька квартира перетворюється на величезну залу, в яку, тим не менш. можна потрапити через вхідні двері. Серед фонтанів, що б'ють шампанським, несподівано з'являється образ пекельних топок: «... вона літала над скляною підлогою з палаючими під ним пекельними топками і метання між ними диявольськими білими кухарями». Це є як би ще одним нагадуванням, на честь кого і ким влаштовано бал.

    Незважаючи на силу, яку демонструє сатана, його влада ілюзорна. Він відає тільки смертю і гріхом, на його балі, крім Маргарити, немає жодної живої людини. Всю пишноту відбувається перетворилося на прах: «Тління на очах Маргарити охопило зал, над ним потік запах склепу». У цих останніх словах виразно звучить голос автора.

Вшанування пам'яті Миколи Лукаша

19 грудня, у день Святого Миколая, в Музеї книги і друкарства України відбувся вечір пам’яті відомого перекладача, лексикографа та письменника Миколи Лукаша. Саме в цей день, 90 років тому народився Микола Олексійович. Сьогодні Микола Лукаш поряд із М. Зеровим, Г. Кочуром, Б. Теном належить до кращих перекладачів ХХ століття. Він переклав із 18 мов понад тисячу прозових і поетичних творів більше сотні авторів. Вшанувати М. Лукаша прийшли його земляки, друзі, колеги, відомі письменники, перекладачі, митці. Теплими словами розпочала вечір директор Музею книги і друкарства  України - Валентина Григорівна Бочковська. Вона привітала гостей із святом Святого Миколая та зауважила, що «вшанування пам’яті Миколи Лукаша у стінах Музею є дуже символічним, адже все життя відомого перекладача було пов’язане із  книгою». Голова Комісії з вивчення творчої спадщини М. Лукаша  - Леонід Васильович Череватенко відзначив, що геніальний перекладач так і не був відповідно пошанований за життя. Тричі Миколу Лукаша подавали на здобуття Шевченківської премії – і щоразу прохання було відхилене. Сам Леонід Васильович всіляко сприяє вивченню, дослідженню та поширенню інформації про перекладача. Він - автор передмов до видань творів у перекладі Миколи Лукаша. У 2003 р.  вперше підготував і видав добірку (близько 200) оригінальних «шпигачок». (Жанр cтворений М. Лукашом під псевдонімом Микола Нежурись).  Цього року у видавництві «Києво-Могилянська академія» вийшла перша книга спогадів «Наш Лукаш». Автор передмови та упорядник тексту – Л. Череватенко. На вечорі також прозвучала поезія М. Лукаша та добірка його «шпигачок» із уст народного артиста України – Бориса Лободи. До вечора пам’яті в Музеї книги і друкарства України було підготовлено та відкрито виставку перекладача, лексикографа, письменника - Миколи Лукаша під назвою «Явити Сховане і мовить  Несказанне». На виставці представлені видання творів у перекладі Миколи Олексійовича, його архівні матеріали. Особливий інтерес становлять ще не опубліковані на сьогодні матеріали: рецензії, літературознавчі статті. Увагу також привертає лист М. Лукаша до друга, відомого перекладача Григорія Кочура, датований 6 квітня 1964 р. Доповнюють виставку кролевецькі рушники (надані Музеєм українського народного декоративного мистецтва), які із дитинства були близькі та рідні М. Лукашу.