Робота над проектом

Ми працювали НАД ЦИМ ПРОЕКТОМ натхненно і завзято.  Результатом проекту є презентація, публікація і блог.

Під час виконання таких проектів формуються вміння досягати спільної мети, розуміти партнера, усвідомлювати свою роль у групі, розв'язувати суперечності всередині мініколективу, домовлятися з іншими й відстоювати власну думку.

Представники поезії "срібного століття"

Російсьий символізм був пов’язаний з іменами З.Гіппіус, О.Блока, В.Брюсова, К.Бальмонта, А.Бєлого, В.Іванова. Їм притаманне імпресіоністичне сприйняття життя й прагнення до художнього оновлення російської поезії.
У1912 році М.Гумільов та С.Городецький проголосили появу акмеїзму. З цим напрямом було пов’язано чимало поетів: М.Кузмін, А. Ахматова, О. Мандельштам, Г. Іванов, В.Нарбут, М. Зенкевич та інші. Акмеїсти проголошували матеріальність і предметність тематики та образів, закликали до точності слова.

Одночасно з акмеїстами в боротьбу за лідерство в російській поезії вступають футуристи, які називали себе літераторами майбутнього. Футуристи оголосили війну існуванню двох світів, яке декларували символісти: реального та потойбічного. Основні дійові особи футуризму- В.Маяковський, В.Хлєбников, М.Асєєв, Д.Бурлюк, Сєвєрянин І.

Літературному процесу ХХ століття притаманне тяжіння до демократизації, до творчого самоствердження широких народних мас. З’являються “новоселянські” поети, заслугою яких є збагачення поезії фольклорно-пісенним колоритом, діалектизмами, слов’янською міфологією,метафорами. Цю групу представляють С.Єсенін, М.Клюєв, ШиряєвецьО., П.Орєшин.

Одночасно з авангардистами та “новоселянськими” поетами, поза літературними угрупованнями, творили І.Бунін, В.Ходасевич, М Цвєтаєва,Б.Пастернак, чиї поезії органічно поєднали класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури.

Чим знаменні архітектурні пам'ятки стилю Бароко ?

Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно.

Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева.

 Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. 

Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658).

 Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). 

Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.

Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Вже йшлося про те, що коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За І. Мазепи барокових рис набули споруджені іще за часів Київської Русі собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, які було відновлено за сприяння гетьмана. Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому вигляді ці храми й зберігаються нині.

 Багато храмів збудовано на гроші геть-чанів та козацької старшини. Коштом ста-годубського полковника Михайла Микла-шевського було зведено кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Сіверському, Глухові, а також у Видубиць-гому монастирі в Києві муровані трапезна з Лреображенською церквою та Георгіївська церква (1696-1701). Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732) була збудована коштом гетьмана Д. Апостола.

Яке місце в романі відіграє великий бал у сатани?

 Глава «Великий бал у сатани» є кульмінацією роману. Це вирішальний момент у розвитку характерів персонажів (Маргарита, Воланд). У цьому епізоді вирішується проблема милосердя, яка пов'язана в романі з образом Маргарити. Навіть ставши відьмою, ця героїня не втрачає найсвітліших людських якостей. Ще до балу, коли вона трощить будинок Драмлита, Маргарита бачить в одній з кімнат переляканого хлопчика і припиняє розгром. На балу героїня також проявляє великодушність. Почувши від Бегемота історію Фріди, яка вбила свою дитину тому, що їй нічим було його годувати, Маргарита запитує, що стало з тим, хто спокусив нещасну. Вона вирішує допомогти Фріду - позбавити її від вічної тортури. І після балу виконує свою обіцянку.

    Глава починається з підготовки Маргарити до балу, де вона повинна бути королевою. Її омивають кров'ю, рожевим маслом і одягають в туфельки з пелюсток троянд. На шию одягають важкий медальйон із зображенням пуделя: «Це прикраса надзвичайно обтяжило королеву. Ланцюг зараз же стала натирати шию, зображення тягнуло її зігнутися ». Маргарита тричі з'являється на балі: перший раз, щоб привітати гостей; другий, щоб вони не «відчули себе кинутими»; і в третій - при виході Воланда.

    Головними дійовими особами епізоду є Маргарита і Воланд. Однак, практично все дія сконцентрована навколо Маргарити. Дуже часто бал показується її очима: «відлітаючи, Маргарита бачила ...», «Маргарита спробувала озирнутися ...», «Маргарита перестала бачити те, що відбувається в швейцарській ...». Робота королеви виявилася нелегкою, але героїня з честю витримує всі випробування, тому що від цього залежить доля Майстра. А адже заради любові, як вже зрозуміло, вона здатна на все.

    Воланд з'являється в самому кінці балу. Він демонструє перед гостями і, в тому числі, перед королевою свою силу. Випиває з недавно живий голови Берліоза ще гарячу кров барона Мігеля, шпигуна і навушника, і його наряд перетворюється: «Зникла залатана сорочка і потоптані туфлі. Воланд виявився в якійсь чорній хламиді зі сталевою шпагою на стегні ». Таким чином, підкреслюється думка про те, що диявол живе, поки є грішники, так як саме кров'ю злочинця і напився Воланд. Невипадково тому він каже: «Я п'ю ваше здоров'я, панове!»

    Ця фраза звучить одночасно і як тост, і як прокляття. Після того як ковток зробила і Маргарита, гості розсипаються на порох ...

    Дуже допоміг Маргариті на балі Бегемот. Він підготовляв її до виходу, розважав під час нудної церемонії привітання розповідями про гріхах гостей і взагалі направляв і підбадьорював. А якби не Коров'єв, то королева ніколи не дізналася б історію Фріди. Цікаве питання, чому саме їй захотіла допомогти Маргарита? Швидше за все тому, що Маргарита порахувала Фріду винуватою лише частково, так як її злочин було скоєно з відчаю. Маргарита пошкодувала дівчину.

    В епізоді «Великий бал у сатани» Булгаковим відтворюється сучасний варіант фольклорного мотиву балу сатани, який зустрічається в багатьох сюжету (Гоголь, Фауст та інші). Час і простір під час цієї дії дуже умовні: починається бал з першим ударом годинника, а закінчується з останнім; маленька квартира перетворюється на величезну залу, в яку, тим не менш. можна потрапити через вхідні двері. Серед фонтанів, що б'ють шампанським, несподівано з'являється образ пекельних топок: «... вона літала над скляною підлогою з палаючими під ним пекельними топками і метання між ними диявольськими білими кухарями». Це є як би ще одним нагадуванням, на честь кого і ким влаштовано бал.

    Незважаючи на силу, яку демонструє сатана, його влада ілюзорна. Він відає тільки смертю і гріхом, на його балі, крім Маргарити, немає жодної живої людини. Всю пишноту відбувається перетворилося на прах: «Тління на очах Маргарити охопило зал, над ним потік запах склепу». У цих останніх словах виразно звучить голос автора.

Вшанування пам'яті Миколи Лукаша

19 грудня, у день Святого Миколая, в Музеї книги і друкарства України відбувся вечір пам’яті відомого перекладача, лексикографа та письменника Миколи Лукаша. Саме в цей день, 90 років тому народився Микола Олексійович. Сьогодні Микола Лукаш поряд із М. Зеровим, Г. Кочуром, Б. Теном належить до кращих перекладачів ХХ століття. Він переклав із 18 мов понад тисячу прозових і поетичних творів більше сотні авторів. Вшанувати М. Лукаша прийшли його земляки, друзі, колеги, відомі письменники, перекладачі, митці. Теплими словами розпочала вечір директор Музею книги і друкарства  України - Валентина Григорівна Бочковська. Вона привітала гостей із святом Святого Миколая та зауважила, що «вшанування пам’яті Миколи Лукаша у стінах Музею є дуже символічним, адже все життя відомого перекладача було пов’язане із  книгою». Голова Комісії з вивчення творчої спадщини М. Лукаша  - Леонід Васильович Череватенко відзначив, що геніальний перекладач так і не був відповідно пошанований за життя. Тричі Миколу Лукаша подавали на здобуття Шевченківської премії – і щоразу прохання було відхилене. Сам Леонід Васильович всіляко сприяє вивченню, дослідженню та поширенню інформації про перекладача. Він - автор передмов до видань творів у перекладі Миколи Лукаша. У 2003 р.  вперше підготував і видав добірку (близько 200) оригінальних «шпигачок». (Жанр cтворений М. Лукашом під псевдонімом Микола Нежурись).  Цього року у видавництві «Києво-Могилянська академія» вийшла перша книга спогадів «Наш Лукаш». Автор передмови та упорядник тексту – Л. Череватенко. На вечорі також прозвучала поезія М. Лукаша та добірка його «шпигачок» із уст народного артиста України – Бориса Лободи. До вечора пам’яті в Музеї книги і друкарства України було підготовлено та відкрито виставку перекладача, лексикографа, письменника - Миколи Лукаша під назвою «Явити Сховане і мовить  Несказанне». На виставці представлені видання творів у перекладі Миколи Олексійовича, його архівні матеріали. Особливий інтерес становлять ще не опубліковані на сьогодні матеріали: рецензії, літературознавчі статті. Увагу також привертає лист М. Лукаша до друга, відомого перекладача Григорія Кочура, датований 6 квітня 1964 р. Доповнюють виставку кролевецькі рушники (надані Музеєм українського народного декоративного мистецтва), які із дитинства були близькі та рідні М. Лукашу.

Як нащадки вшановують пам'ять про Великого Каменяра?

             

 У 1956 році Всесвітня Рада Миру прийняла рішення вшанувати сторіччя геніального сина українського народу, мужнього борця за волю, братерство і мир між народами. Хорхе Саломеа Борда тоді говорив: «Для Всесвітньої Ради Миру, яку я маю неоціненну честь представляти перед українським народом, є надзвичайно приємною справою рекомендувати усім народам земної кулі святкувати перше сторіччя одного з найкращих синів України. Для Всесвітньої Ради Миру життя і творчість Івана Франка є щасливим, вдалим синтезом кращих і високих цілей». Цими словами значною мірою визначається світове значення спадщини І. Я. Франка.

               Невтомним Каменярем на шляхах прогресу, Вічним революціонером і Титаном праці ввійшов Іван Франко в історію української та світової літератури і громадсько-політичної думки .

На його честь 1962 року місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також селище міського типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове.

               Також на вшанування Івана Франка названо вулиці та площі у багатьох містах України (зокрема, вулиці в Івано-Франківську, Києві,Львові, Тернополі, Черкасах, Хмельницькому, площа у Львові) та кількох населених пунктах Росії (Москва, Липецьк, Перм, Тула,Чебоксари), Казахстану й Канади.

              На його честь названо астероїд 2428 Каменяр.

              Пам'ятники Іванові Яковичу Франку є в різних містах України та за кордоном. Монументи Франкові — поету, письменнику, вченому-енциклопедистові, громадському діячеві встановлені переважно на заході України, де він жив і працював, однак є і в інших містах по всій країні й навіть за кордоном (Відень, Ліпік). А серед областей України чи не найбільше на Івано-Франківщині — названій на його честь.

               7-29 липня 2012 року в Нагуєвичах відбувся «Франко Фест» — музично-мистецький фестиваль, присвячений Іванові Франку.

               Побачити та торкнутись аутентичних речей Івана Франка можна у будинку-музеї Франка у селищі Криворівня, Верховинського району. У цьому будинку окрім Франка надовго зупинялись Леся Українка і Михайло Грушевський. Ще один музей Франка розташований у селі Лолин. У Калуші відкритий Музей-оселя родини Івана Франка. УЛьвові діє Національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (в будинку письменника).

              У 1964 році в Німецькій Демократичній Республіці для Чорноморського морського пароплавства був побудований океанський лайнер «Іван Франко» (заводський номер 125, номер IMO 5415901). Порт приписки Одеса.

               За його творами поставлено фільми:

«Борислав сміється» (1926)

«Якби каміння говорило» (1957)

«Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1984) і чотирисерійний стилізований фільм (2003)

Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»)

Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963)

Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971)

Два фільми «Для домашнього огнища» (один — 1970, другий — 1992)

Телесеріали Олега Бійми «Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими» (обидва — 1993)

«Киценька» (1995) — 5-тий фільм серіалу Олега Бійми «Острів любові» (вказано: за сюжетами Івана Франка)

П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005)

Біографії Івана Франка присвячено кінокартину Тимофія Левчука «Іван Франко» (1956, актор Сергій Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).

               Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008)                          

Які відомі фразеологізми про працю?

Часто фразеологізми залишаються надбанням лише однієї мови, виключення бувають тільки в так званих фразеологічних кальках. Суть фразеологізмів описується в спеціалізованих фразеологічних словниках. Фраземи вживаються як єдине ціле, яке не підлягає подальшому розкладанню, а також зазвичай не допускає перестановки частин. Семантична злитість фразеологічних одиниць може змінюватись досить широко: від невиводимість значення фраземи із складових її слів в ідіомах, є фразеологическими зрощеннями, до фразеологічних сполучень, що мають сенс, що випливає із значень, які становлять поєднання. При цьому лексикализацией називають перетворення словосполучення у фразеологічно стійку одиницю.

Як сучасники вшановують пам'ять Довженка?

Вшанування пам'яті геніального митця Олександра Довженка в Україні є на вкрай низькому рівні. Те, що було зроблене, в основному було зроблене за часів СРСР та радянської влади: з 1957 року Київська кіностудія носить ім'я Довженка, у 1972-му було затверджено Золоту медаль ім. Довженка «За найкращий військово-патріотичний фільм», у 1960 році створено музей Довженка у батьківській хаті, попри те, що в Україні Довженко був персона нон-грата. Ще за два роки скульптор Анатолій Фуженко змушений був подарувати садибі пам'ятник (художня рада боялася Довженка навіть у бронзі, тому офіційно скульптуру не затвердила), отже існує лише один пам'ятник, та й то не офіційний.

10 вересня — день народження Олександра Довженка — святкується в Україні як День кіно. В цей же день з 1994 року за указом Президента України вручається державна премія в галузі кінематографа імені О.Довженка. У 1994 році було створено «Національний центр Олександра Довженка», робота якого зосереджена на двох основних напрямках: збирання та збереження фільмів (передусім національного кіно) та поширення кінострічок (в першу чергу українських), їхня популяризація серед населення. У 2006 році центр завершив роботу над виданням фільмів Довженка у форматіDVD, але унікальне видання розповсюджене лише в консульствах та посольствах як подарунок. В той же час, за кордоном, фільми Довженка на DVD вже давно в вільному продажу.З 5 липня 2004 року Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110-річчю від дня народження Довженка. До 120-річчя від дня народження Довженка, 22 серпня 2014 року, була введена у обіг срібнаювілейна монета номіналом 20 гривень. Один з банків у м. Києві планує відкрити пам'ятник Довженку до наступного ювілею.

Нарешті у листопаді 2006 року указом Президента України започатковано програму дій щодо вшанування пам'яті Олександра Довженка.

Як сучасники вшановують пам' ять письменника?

Історичний нарис

 

Влітку 1888–1889 рр. в дворянській садибі поміщиків Линтварьових жив та працював у західному флігелі російський письменник, драматург А. П. Чехов. Саме тут, на Луці, де нині розташований музей, Чехов приймав хворих та написав розповідь «Неприємність». Спогадами про перебування в будинку Линтварьових овіяні розповіді письменника «Іменини», «Нудна історія» та п'єси «Чайка», «Лісовик».

Влітку 1889 року на Сумщині помер від чахотки брат Антона Павловича художник Микола Чехов. Він похований на Лучанському кладовищі.

Востаннє Антон Чехов перебував на Луці в серпні 1894 року.

Дім-музей відкритий до 100-ї річниці від дня народження великого російського письменника 29 січня 1960 року. Ще в 1950-х рр. була установлена мармурова дошка, на якій містився напис: «У цьому будинку в 1888–1889 рр. жив і працював великий російський письменник Антон Павлович Чехов».

Сам Антон Павлович так згадував про своє перебування на Сумщині:

У чому полягає актуальність п'єси І. Карпенка-Карого "Хазяїн"?

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

  Із Театром корифеїв також пов'язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського.

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.